У серпні ви брали участь у семінарі на тему когнітивної війни, який проводила Організація Північноатлантичного договору. Що таке, власне, когнітивна війна?

Можливо, спочатку варто коротко окреслити, що таке простори конфлікту. НАТО поділяє простори конфлікту на наземну війну, в якій беруть участь танки, гармати і піхота. Морську війну, в якій беруть участь кораблі та підводні човни. Повітряну війну, де задіюють літаки й безпілотники. А також космос і кіберпростір.

Когнітивна війна – новий простір конфлікту, де полем бою є людський мозок і пов'язані з ним когнітивні процеси. Засобами у цьому вимірі конфлікту є інформація, дезінформація, психологічні операції, пропаганда та інші, які використовуються для впливу на мислення та на ухвалення рішень супротивника, як на рівні окремих осіб, так і на рівні суспільств.

Семінар, який я відвідав, був присвячений так званій когнітивній обороні, що має на меті захистити когнітивні процеси людей і в такий спосіб не дати агресору досягти своїх цілей.

Що є ціллю агресора?

Цілей може бути багато, й вони можуть бути різними. Наприклад, короткострокові цілі можуть бути спрямовані на перекладання провини або створення хаосу за допомогою суперечливої дезінформації, що заповнює інформаційний простір. Прикладами є збиття рейсу МН17 17 липня 2014 року або бомбардування гуманітарного конвою ООН в Сирії 19 вересня 2016 року. В обох випадках підозра впала на Росію. Однак дуже скоро інформаційний простір наповнився суперечливою інформацією та теоріями змови, щоби спотворити об'єктивні події і створити враження, що об'єктивну правду ніколи не вдасться відстежити.

Довгостроковий часовий горизонт когнітивної війни має стратегічну мету посилення позицій агресора на міжнародній арені, дестабілізацію ворожих держав через соціальну поляризацію та послаблення ворожих коаліцій (таких як ЄС і НАТО). Якщо говорити про довгострокові цілі, то можна також згадати довгостроковий захист когнітивних ресурсів. Наприклад, через пропаганду, цілеспрямовану цензуру або переосмислення історії, що може підготувати населення до санкцій, мобілізації та більш жорстких умов життя в довгостроковій перспективі після початку війни.

Однією з цілей когнітивної війни, яка постійно обговорюється в НАТО, є «порушення процесів ухвалення супротивником адекватних і раціональних рішень», а також пов'язане з цим посилення когнітивної оборони й підвищення когнітивної стійкості збройних сил.

Цей список далеко не повний. Однак, якщо узагальнити дуже широко, то метою когнітивної війни є насамперед зміна сприйняття світу.

Що саме передбачає зміна світосприйняття? І які засоби використовує агресор для цього?

Зміна світосприйняття означає, що агресор поступово змінює у цільової аудиторії сприйняття та інтерпретацію подій у світі. Це означає, що агресор хоче, щобт його сприймали як доброзичливого помічника та захисника традиційних цінностей, який зазнає несправедливих дій з боку корумпованих іноземних урядів, їхніх коаліцій та іноземних корпорацій.

Для цього агресор використовує дезінформацію, дипфейки і, звичайно, пропаганду, але однією з найефективніших тактик є так зване «озброєння» глобальних криз за допомогою стратегічних наративів.

Про які стратегічні наративи йдеться і як агресор використовує їх на практиці?

Прикладом цього є криза біженців 2015 та 2016 років. У цей період Росія активно загострювала сприйняття глобальної кризи, щоби дестабілізувати Європейський Союз і посилити свій вплив. Російські дезінформаційні кампанії використовували три різні наративи. Першим був так званий «наратив вини», який звинувачував Європу і США у відповідальності за кризу біженців і в участі у змові з метою знищення європейської цивілізації. Кампанії, що використовували цей тип наративу, були покликані створити контекст глобальної кризи серед частини суспільства, що сумнівається і, перш за все, вказати на тих, хто несе відповідальність за кризу.

Другим наративом був так званий «наратив загрози», який підживлював побоювання щодо відсутності безпеки в Європі, неспроможності сил безпеки та активного приховування злочинів під килимом. Це посилювалося сфабрикованими історіями про викрадення та зґвалтування, які поширювали не лише російські державні ЗМІ, а й високопоставлені російські політики.

Останнім наративом, який супроводжував дезінформаційні кампанії, був так званий «наратив безпеки». Він зображував Росію як єдине надійне джерело безпеки для європейського населення, яка готова втрутитися і захистити громадян від зростання злочинності та неминучої ісламізації.

Ці наративи повторювалися, наприклад, під час епідемії Сovid-19, коли Росія представлялася, як доброзичливий донор, чию допомогу активно блокують країни ЄС.

Як когнітивна війна впливає на людський мозок? Що відбувається з нашим сприйняттям світу?

Змінити сприйняття світу насправді не так вже й складно, адже мозок дуже вразлива річ. Це такий великий приймач, який має дуже обмежену здатність контролювати власні шляхи сприйняття і ухвалювати рішення щодо того, що він бачить і чує. Немає ніяких фільтрів, що активуються волею, які могли б запобігти сприйняттю стимулів із зовнішнього світу. Ми також не можемо контролювати негайні реакції мозку, які викликаються певними стимулами. Йдеться про природні реакції та емоції, такі як страх чи відраза, або про більш складні процеси, такі як бажання справедливої розплати. Проникнути в голову людини, щоби викликати певну реакцію, насправді не складно.

Зазвичай мозок найбільш вразливий до тактик когнітивної війни в моменти відчуття невизначеності. У ці моменти людина відчуває брак інформації, не може спрогнозувати стан майбутніх подій та адекватно підготуватися до них. В умовах глобальних криз почуття невизначеності є найсильнішим, і агресори це добре знають. Індивідуальне відчуття невизначеності супроводжується мінімальним відчуттям контролю, тривогою, стресом і надмірними передбачуваними реакціями, в яких ми переоцінюємо власну загрозу. У такий спосіб мозок прагне якомога швидше впоратися з невизначеністю, а тому схильний до простих пояснень, які часто пропонують прості наративи або відверті теорії змови. Через них людина зменшує свою невизначеність, оскільки вони дають їй хоча б мінімальне відчуття контролю і пояснення глобальних подій. Однак у цьому процесі вразливим індивідам підкидають частини світогляду агресора, в якому він знову виступає в ролі жертви і помічника.

Відколи когнітивна війна стала важливим військово-стратегічним аспектом для НАТО? Там відбувся якийсь переломний момент?

НАТО почала реагувати на цей простір з 2014 року, коли Росія анексувала Крим. Цей момент, однак, є переломним саме для НАТО, оскільки самі методи когнітивної війни вже давно були розроблені та використовувалися Радянським Союзом під назвою «Рефлексивне управління». Це було розроблено радянським математиком і психологом Владіміром Лефевром для впливу і порушення процесів ухвалення рішень супротивником так, щоби він не знав про маніпуляції, які відбуваються. Спочатку рефлексивне управління було розроблено як відповідь на американську теорію ігор, яка була адаптована для військових цілей, але нині його можна розглядати як корінь сучасної форми російської когнітивної війни. Методи рефлексивного управління включають дезорієнтацію, інформаційне перевантаження через надання безлічі суперечливої інформації, поділ і поляризацію населення, а також дискредитацію їхніх урядів.

Технічно сучасна когнітивна війна не є чимось новим, просто ця тактика досягла свого золотого віку, зумовленого незліченними інформаційними каналами та соціальними мережами.

Чи є когнітивна війна прерогативою технологічно розвинених держав, таких як вищезгадана Росія? Чи вона також використовується не лише державами, а наприклад, терористичними організаціями?

Першість безперечно належить великим глобальним гравцям, таким як Росія та Китай. Китай сам описує когнітивну війну як використання громадської думки, психологічних операцій та юридичного впливу для досягнення перемоги.

Росія не описує когнітивну війну прямо, але, на мою думку, на її стратегія у цій сфері конфлікту значно вплинув її стратегічний документ — Стратегія нацбезпеки Росії від 2021 року. Ця так звана «мати всіх стратегій» представляє Росію як країну, підтримує стабільну глобальну систему через дотримання міжнародного права та багатосторонню співпрацю з ООН та Радою Безпеки (с. 3-4). І це незважаючи на те, що Росія є жертвою ворожих дій іноземних держав, включно з недобросовісною конкуренцією та санкціями (с. 4-5), тоді як Захід у своїй гонитві за гегемонією привів світ до стану внутрішніх заворушень, міждержавної напруженості, ослаблення міжнародних інституцій і зниження глобальної безпеки (с. 3). Загалом, згідно з цим документом, традиційні, духовні та моральні цінності Росії є під атакою Заходу та його союзників через неурядові організації, релігійні, екстремістські та терористичні організації (с. 35).

Китай і Росія безперечно утримують першість у цій сфері конфлікту як з погляду фінансових та людських ресурсів, так і з погляду агресивності. Проте це не означає, що ця сфера конфлікту закрита для менших груп, таких як терористичні організації.

Терористичні акти, як такі, є формою когнітивної війни, оскільки викликають у цивільного населення страх, тривогу, невизначеність, відчуття безпорадності та враження, що їхні уряди не здатні їх захистити. Терористичні організації використовують цю сферу конфлікту для радикалізації вразливих людей, наприклад, через свою пропаганду. Вони поширюють наративи, що їхні цілі та терористичні акти є морально виправданими, і створюють у вразливих людей бачення світу, заснованого на принципі «ми проти них». Наприклад, можна згадати успіхи Ісламської держави, яка залучала джихадистів з усього світу. Це було масово помітно у 2014 та 2015 роках, коли до Ісламської держави приєднувалося багато людей із Заходу, причому багато з них навіть не мали уявлення про іслам.

Незалежно від того, чи йдеться про великих глобальних гравців чи терористичні групи, цілі когнітивної війни залишаються тими ж – зміна  сприйняття світу.

Чи можемо ми якось запобігти цим атакам на людське сприйняття? Чи існує якесь рішення на міжнародному рівні, щоби суспільство не піддавалося таким кампаніям?

На жаль, тут у мене немає позитивної відповіді. Ми стикаємося з низкою проблем. У нашому суспільстві неможлива цензура інформаційних медіа. З іншого боку, ми стикаємося з непереборними етичними нормами, які забороняють будь-які власні когнітивні атаки проти цивільного населення ворожих держав. Але агресор не має з цим жодних проблем, чи йдеться про його власні атаки, чи про активну цензуру на власній території.

У нашому випадку немає жодної доктрини когнітивного стримування, подібної до стримування ядерною зброєю, і, чесно кажучи, я навіть не уявляю, як вона могла б виглядати – якщо ти на мене нападеш, то я запущу масивну кампанію з листівками на твоїй території? Це навряд чи. Тому єдине, що нам залишається, – це когнітивний захист від зовнішніх атак. Звичайно, без цензури. Це на практиці означає, що єдине поле, на якому ми можемо зосередитися, – це дослідження того, як агресори змінюють наше сприйняття світу, використовуючи когнітивні слабкості людського мозку, і на цій основі розробити лінії захисту для підвищення індивідуальної когнітивної стійкості. На жаль, у цей момент і навіть на згаданому семінарі ми не змогли однозначно дійти згоди щодо того, що саме належить до тематики когнітивного захисту. Чи варто нам спершу зосередитися на когнітивному захисті збройних сил або обрати шлях захисту цивільного населення. Ми не можемо домовитися про методику – чи почати з фактчекінгу, який певною мірою є безрезультатним, чи розпочати інокуляцію проти дезінформації.

Кожне з цих полів дуже широке, потребує досліджень, які наразі ніхто не хоче фінансувати, чи то через невизначеність тематики когнітивної війни, чи через політичні проблеми. І все це відбувається тоді, коли на нас активно нападають іноземні агресори.

Яке місце займає Чеська Республіка в контексті сусідніх країн з погляду її здатності протидіяти подібним операціям?

Останнім часом Чеська Республіка почала відкрито вживати заходів проти когнітивних операцій та гібридних загроз. Нещодавнім важливим кроком стало створення посади координатора стратегічної комунікації при Уряді, яку зайняв Отакар Фольтин. Проте виникає питання, як він із невеликою командою та обмеженим бюджетом зможе посилювати когнітивну стійкість країни перед масованим інформаційним впливом іноземних агресорів. З іншого боку, він не зовсім сам. Незамінну роль в обороні від когнітивних загроз відіграє також Армія Чеської Республіки, особливо Командування інформаційних та кібернетичних сил, яке приділяє серйозну увагу сфері когнітивної війни. Організація Defense and Security Innovation Hub (DefSec), яка проводила семінар, також активно займається питаннями когнітивної війни серед інших безпекових тем.

Окрім офіційних установ, активно діють також громадські ініціативи, як-от «Чеські ельфи», які зосереджуються на іноземних дезінформаційних кампаніях, а також установи, чия робота не завжди «видима», наприклад, Служба безпеки та інформації (BIS). Варто також зазначити, що останнім часом, особливо у зв’язку з російською агресією проти України, стало більше ґрантових можливостей, спрямованих на дослідження конкретних тем когнітивної війни.

Хоча Чехія посилює свою стійкість до сучасних і майбутніх когнітивних атак, можна справедливо запитати, чи не надто пізно це відбувається. Наприклад, для Польщі та Естонії ключовим був ще 2014 рік. Естонський уряд почав значно інвестувати в курси медіаграмотності для шкіл і надавати ґранти журналістам та новинним медіа, зокрема російськомовним, щоби реагувати на велику кількість дезінформації, спрямованої на численну російську меншину. Польський уряд регулярно інформує про свої оборонні розвідувальні заходи, відкрито говорить про російські дезінформаційні наративи, публікує аналізи й виділяє кошти не тільки на спростування дезінформації (debunking), але й на її попередження (pre-bunking). Основною цільовою групою, звісно, є польські громадяни, але значна частина цих стратегічних комунікацій спрямована також на іноземну аудиторію.

Країною, яка, ймовірно, є найуспішнішою у протистоянні когнітивній війні, є Тайвань. Тайвань вирізняється сильною внутрішньою стійкістю, завдяки своїй розвинутій економіці, активному громадянському суспільству, здатному швидко перевіряти факти, і молодому поколінню, яке все більше ідентифікує себе з тайванською ідентичністю і, попри різні політичні погляди, довіряє оборонним заходам свого уряду й армії. Міністерство національної оборони Тайваню вже давно відкрито заявило, що протистоїть спробам Комуністичної партії Китаю вести когнітивну війну, яка включає поширення дезінформації в соціальних мережах і провокування соціальних заворушень через фальшиві акаунти, тролінг ферми та колаборантів. Однак тайванська армія дуже активно бореться з цими загрозами: вона моніторить дезінформацію та швидко спростовує її на власних акаунтах і вебсайтах. Успішність таких дій, однак, значно посилюється сильною суспільною згуртованістю на Тайвані, що, ймовірно, є одним із найсильніших чинників когнітивної стійкості країни.

Йдеться про захист від подібних операцій. Чи активно НАТО використовує подібні процедури? Чи планує таке використання? Якщо ні, то чому?

Тут ситуація трохи складніша.

НАТО дійсно активне, але більше в оборонній ролі, ніж в наступальній. Якщо поглянути на статті й документи НАТО щодо когнітивної війни, скрізь згадується лише когнітивний захист. У цій сфері НАТО виступає ключовим гравцем, але лише як підтримка для країн-членів, а не як самостійний актор. Країни НАТО відрізняються культурними, соціальними, технологічними й управлінськими структурами, що впливає на їхню схильність до когнітивних атак. НАТО допомагає з когнітивним захистом, але головна робота покладається на конкретну державу-члена.

Що стосується активних наступальних операцій, то НАТО й окремі армії країн-членів, безумовно, мають певні концепції психологічних операцій, які спрямовані на виведення противника з ладу або паралізацію його здатності ухвалювати рішення. Проте про наступальні операції, спрямовані на цивільне населення без оголошеного військового конфлікту, не йдеться. Когнітивна війна й інші гібридні операції лежать у так званій «сірій зоні», де ступінь відповідальності неоднаковий для різних сторін. Агресор може робити майже все, що забажає, тоді як держави НАТО зв’язані правовими й етичними рамками. Нападати на цивільне населення просто неприпустимо. Здійснювати когнітивні атаки без активування статті 5 буде порушенням правових норм, спричинить значне обурення в суспільстві та серед союзників, призведе до ескалації, зірве дипломатичні зусилля та співпрацю в рамках альянсу.

Які найбільші виклики у цій сфері в найближчому майбутньому?

У найближчому майбутньому когнітивна війна стане ще інтенсивнішою й складнішою, найголовніше через зростання можливостей штучного інтелекту. У зв'язку з цим може виникнути низка проблем.

Законодавцям і урядам доведеться підготуватися до зростання екстремізму й саботажу з боку громадян, які мають спотворене сприйняття реальності. Фахівцям з психічного здоров'я варто готуватися до збільшення суспільної фрустрації, почуття небезпеки, тривожних розладів, які можуть виникати через постійні когнітивні атаки, що серйозно загрожують добробуту людей.

Загалом великим викликом стане створення когнітивної стійкості на рівні груп і суспільства шляхом зміцнення соціальної згуртованості. Це буде дуже важко, якщо врахувати, що суспільство сильно фрагментоване, а дедалі більше людей починає вірити у дезінформаційні наративи, які трактують дії їхньої власної країни як хибні, корумповані чи керовані іноземними агресорами або таємними урядами.

Ключовим завданням стане також побудова особистого когнітивного захисту на індивідуальному рівні через розуміння своїх когнітивних вразливостей і розвиток здатності розпізнавати, коли агресор намагається здійснити когнітивну маніпуляцію. Для цього важливу роль відіграватимуть інформаційні заходи під назвою «pre-bunking», коли індивіду попередньо повідомляють про можливі хвилі дезінформації до того, як вони з’являться. Це можна порівняти з певним «щепленням», коли потенційно вразливій людині спершу показують конкретний тип дезінформації, що значно знижує її вплив, якби вона з'явилася раніше. Це може бути ще ефективнішим, якби у межах психології ми сприяли індивідуальному тренінгу для моніторингу та регулювання власних емоцій, які агресор намагається викликати та використати у власних цілях.

На мою думку, одним із найбільших викликів є захист індивідуального морального мислення. Якщо іноземному агресору вдасться впровадити нове бачення світу вразливій особі, він зможе контролювати не лише її процеси ухвалення рішень, але й нав’язати цінності, які, на його думку, слід захищати попри будь-що. Так він зможе узяти під контроль моральне мислення особи та використати її для активної підтримки й захисту агресивної поведінки, навіть для активного залучення, наприклад, через саботаж або терористичні акти. Таке «хакерство розуму», на мою думку, є найнебезпечнішим і може вважатися вирішальною перемогою агресора на когнітивному полі бою.

Магістр Марек Гавлік, доктор філософії,

закінчив факультет філософії у Західночеському університеті в Пльзені. Навчання завершив успішним захистом дисертації, що була присвячена методологічним аспектам мозкової мережі режиму за замовчуванням (Default mode network). Наразі працює дослідником у Центрі передових досліджень мозку та свідомості, де вивчає кореляти та механізми свідомого досвіду, свідомий зміст і його включення в потік свідомості, метасвідомість, несвідомі передумови, предиктивне кодування, а також досліджує прихований бік свідомого досвіду, представлений самореференційними думками і блуканням розуму.